повідбивати
ПОВІДБИВА́ТИ, а́ю, а́єш, док., що.
1. Відбити все або багато чого-небудь, скрізь або в багатьох місцях.
– Чи мені батька-матір продати, чи в їх від скрині замки повідбивати (Б. Грінченко);
Повідбиваю розкішні різьби і поздираю нігтями італійські фрески, щоб долото моє не спинялось в роботі (Мирослав Ірчан);
Сторожа хотіла їх не впустити, вони прогнали сторожу. Потому, бачачи, що непереливки, повідбивали замки й випустили в'язнів (Ю. Мушкетик).
2. Ударами пошкодити що-небудь в організмі.
– Не дуже лиш носися з своїми кулаками, бо поодбиваю! – сказав, одходячи, Василь (Панас Мирний);
Якби вони знали, звідки ми йдемо, то знали б, що ми забрали коней, і це була б правда, і за цю правду вони б нам бебехи повідбивали (Б. Грінченко);
Таких йому стусанів надають, та так йому бельбахи повідбивають, що насилу удосвіта додому долізе (Г. Квітка-Основ'яненко);
Дуже хотілося їм угодити дякові за могорич, бо повідбивали бідному хлопцеві тельбухи (Г. Хоткевич).
◇ (1) Повідбива́ти бе́бехи (бе́льбахи) кому і без дод. – те саме, що Відби́ти (надсади́ти) бе́бехи (печінки́) (див. відбива́ти).
[Ярема:] Мовчи, товстопуза пляшко! А то бебехи повідбиваю (М. Костомаров);
А іноді проти лави один піде [Нечипір], так тут вже достанеться йому на горіхи.., та так йому бельбахи повідбивають, що насилу удосвіта додому долізе (Г. Квітка-Основ'яненко);
Якби вони знали, .. що ми забрали коней, .. вони б нам бебехи повідбивали (Б. Грінченко).
Словник української мови (СУМ-20)