повідбирати
ПОВІДБИРА́ТИ, а́ю, а́єш, док., що.
1. Відібрати все або багато чого-небудь, у всіх або багатьох.
– Та що ж нам робити, пане отамане? Не вміємо ми шаблею орудувати! – До нас ідіть, навчимо! Боїтеся жінок і дітей покинути – однаково їх ляхи поодбирають у вас, не сьогодні, то завтра (М. Старицький);
– От твій батько з дядьком Якимом вистежать розбійників, повідбирають у них рушниці й патрони (Л. Юхвід);
Землю й хати їх повідбирав [пан Злотніцький], сім'ї повиганяв геть (Г. Хоткевич);
Здавалося, що вони повідбирали ті санчатка геть у всіх господинь, від самого Дону починаючи, на всім шляху свого трагічного маршу (І. Багряний);
// Взяти все або багато чого-небудь, що належить віддачі.
Вже доспівав піп молитви, вже дяк повідбирав до коша, що належне (Г. Хоткевич);
// Забрати назад усе або багато чого-небудь, у всіх або багатьох.
Одно тілько тішило їх і лишилося їм як пам'ятка празничного дня, а власне нові мундири, котрих їм не повідбирав заряд фабрики (І. Франко);
Я не розумію, чому як тільки в енергетиці виникають проблеми, всі відразу ж згадують про приватизацію і вимагають то продовжити її, то взагалі повідбирати назад уже продані обленерго (з газ.).
2. Взяти багато яких-небудь предметів, виділивши із загальної маси за певною ознакою; вибрати все або багато чогось.
– А на насіння повідбирай найкращі качани (Остап Вишня).
◇ (1) Повідбира́ти ру́ки в кого, заст. – зібрати, одержати підписи у всіх або багатьох неписьменних.
– Перепиши свидітелів [свідків] та повідбирай в них руки (Г. Квітка-Основ'яненко).
Словник української мови (СУМ-20)