повідчиняти

ПОВІДЧИНЯ́ТИ, ПООДЧИНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і рідко ПОВІДЧИ́НЮВАТИ, юю, юєш, док., що.

Відчинити все або багато чого-небудь.

Безбородько підійшов до вікна, щоб відчинити його навстіж, бо тітка Клавда казала повідчиняти тільки кватирки (Ірина Вільде);

І де є який закапелок – усюди, усе покаже [Денис] і скрині повідчиня (Г. Квітка-Основ'яненко);

І оце тепер ти радиш – повідчиняти ворота навстіж, заходь, бери, що на тебе дивиться? (О. Гончар);

Як же вона вкотиться сюди, бідкається Галя, це ж треба хутчій звестися й двері повідчиняти (Є. Гуцало).

Значення в інших словниках

1. повідчиняти — повідчиня́ти дієслово доконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
2. повідчиняти — -яю, -яєш і рідко повідчинювати, -юю, -юєш, док., перех. Відчинити все чи багато чого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. повідчиняти — Повідчиня́ти, -ня́ю, -ня́єш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. повідчиняти — ПОВІДЧИНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і рідко ПОВІДЧИ́НЮВАТИ, юю, юєш, док., перех. Відчинити все або багато чого-небудь. Безбородько підійшов до вікна, щоб відчинити його навстіж, бо тітка Клавда казала повідчиняти тільки кватирки (Вільде, Сестри..  Словник української мови в 11 томах
5. повідчиняти — Повідчиняти, -наю, -єш гл. Отворить (во множествѣ). Срібні ворота повідчиняли, вороні коні повипускали. Чуб. III. 357. Царські врата повідчинювані. Грин. III. 147.  Словник української мови Грінченка