повіки
ПОВІ́КИ¹, присл.
Те саме, що пові́к.
Будем жити повіки, як води Дніпра голубі (А. Малишко).
ПОВІ́КИ², ві́к, мн. (одн. пові́ка, и, ж., рідко пові́ко, а, с.).
Рухомі складки шкіри, що зверху і знизу закривають око.
Очне яблуко захищене спереду двома складками шкіри – повіками, краї яких вкриті віями (з навч. літ.);
Я лежав, дзвонячи зубами та трясучися, мов у пропасниці, поки важкий сон не наліг на мої повіки (І. Франко);
В куточку накритого повікою ока блищала ще свіжа сльоза (М. Коцюбинський);
У Шумейка смикнулося повіко – передвісник того, що подібна розмова була йому неприємною (А. Шиян).
Словник української мови (СУМ-20)