повітка
ПОВІ́ТКА, и, ж.
1. Господарське приміщення для утримання домашніх тварин або зберігання сільськогосподарського реманенту та різного майна.
– Замкни коні в повітку та ходім у хату (Б. Грінченко);
Чоловіки поздіймали дошки й повносили в повітку (І. Нечуй-Левицький);
Стоїть хата, з дерева зрублена, тут же під одним дахом кліть – повітка для худоби (А. Хижняк).
2. Покрівля на опорах для захисту від сонця, дощу і т. ін.; накриття.
Тільки одпріг я коней, а панич і гукнув: – Піди лишень, Данилка, на базар та купи до чаю бубликів. Та гляди, не заблудись; ось бач, – каже, – у нашому трактирі нові ворота під повіткою (О. Стороженко);
Біля білих байських юрт зберігалися під повітками легкі літні юрти, в яких живуть на літньому пасовищі в горах (З. Тулуб).
Словник української мови (СУМ-20)