повітка
ПОВІ́ТКА, и, ж.
1. Господарське приміщення для утримання домашніх тварин або зберігання сільськогосподарського реманенту та різного майна.
— Замкни коні в повітку та ходім у хату (Гр., II, 1963, 255);
Чоловіки поздіймали дошки й повносили в повітку (Н.-Лев., III, 1956, 9);
Стоїть хата, з дерева зрублена, тут же під одним дахом кліть — повітка для худоби (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 523);
Зненацька у колгоспному дворі Запирхав трактор з темряви повітки (Вирган, Квіт. береги, 1950, 36).
2. Покрівля на опорах для захисту від сонця, дощу і т. ін.; накриття.
Тільки одпріг я коней, а панич і гукнув: — Піди лишень, Данилка, на базар та купи до чаю бубликів. Та гляди, не заблудись; ось бач, — каже, — у нашому трактирі нові ворота під повіткою (Стор., І, 1957, 106);
Біля білих байських юрт зберігалися під повітками легкі літні юрти, в яких живуть на літньому пасовищі в горах (Тулуб, В степу.., 1964, 38).
Словник української мови (СУМ-11)