пов'янути
ПОВ'Я́НУТИ, ну, неш, док.
1. Утратити свіжість; усохнути (про рослини).
– А без мене, – дощ доводить, – Враз пов'януть всі садочки! (П. Грабовський);
Ще кілька хвилин, і знову стане поночі, завиють дикі вітри, і пов'януть останні чарівні квіти (О. Іваненко);
// Утратити свіжість, пружність; стати кволим (про людське тіло).
Я був стомлений до краю, в мені пов'яли всі м'язи (Ю. Яновський);
// перен. Утратити принадність, потьмаритися, стати невиразним.
З того ж часу все для дівчини якось наче помарніло й пов'яло: і місця, і обличчя всі поробилися без цвіту і без квіту наче (Марко Вовчок);
Погасли, пов'яли всі кольори ясні (М. Рильський).
2. перен. Утратити рухливість, бадьорість; зробитися млявим, байдужим.
Сонце палить... Пов'яли хлопці, поварились, як раки (С. Васильченко);
// Поступово втратити фізичну силу; змарніти, ослабнути.
Усі люди пов'яли, змарніли; тільки бабуся велична, як і була (Марко Вовчок);
Ми, квіти, вас рвемо. Пахучі, простіте! І люди пов'яли, мов зірвані квіти (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)