поганський
ПОГА́НСЬКИЙ, а, е.
1. Прикм. до пога́ни́н 1.
Ой, у п'ятницю святую, У раннюю досвітню годину, Та як наші вставали, Поганське військо половецьке потопцем [потоптом] топтали (Панас Мирний);
Наступив [Святослав] на землю половчанську, Руський край грозою оберіг, і Кобяк, тодішній князь поганський, у полоні в Києві поліг (Н. Забіла);
// Належний поганину, поганам; який є у поган; власт. поганам.
– Я буду старатися всіма силами скасувати сі поганські звичаї. Бо то поганство (Г. Хоткевич);
Поганська зброя.
2. Стос. до часів поганства; пов'язаний з цими часами.
[Єпископ:] Всі оті, що звалися богами в поганськім світі, – ідоли бездушні, або злі духи, слуги князя тьми (Леся Українка);
– Хіба ти забув, полковнику, – промовив тоді кошовий, – що в руках татар теж наші товариші, що коли ми тепер їх не визволимо, то життя їх буде продане у вічну неволю поганську? (О. Довженко).
3. етн. Який знається, має зв'язок з нечистою силою; нечистий.
– Хоч трохи було засуха ухвате, то він зараз за поганських відьом (Г. Квітка-Основ'яненко);
Бабуся підносила їй до столу смачні страви, .. та, крім полуниць, Орися не взяла нічого в рот. – Ах ти, горе моє, горе, – бідкалася старенька. – Не інакше, як тобі наврочили якісь поганські злі очі (Д. Бедзик);
// Лихий, ненависний, проклятий.
Кінець тиранії поганській! Свободи хай дні потечуть (П. Тичина).
Словник української мови (СУМ-20)