погрожувати
ПОГРО́ЖУВАТИ, ую, уєш, і розм. ПОГРОЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОГРОЗИ́ТИ, грожу́, грози́ш, док., кому із інфін.
1. Попереджати з погрозою про покарання; грозити покаранням.
Непийвода більше за всіх лютував і погрожував послати на шибеницю всю варту, котра дала змогу єзуїтові отруїтися (Н. Рибак);
[Бабич:] Ти йому погрози, що підеш до суду на скаргу (І. Франко);
// Робити загрозливий жест.
Юрко обходить гарбу навкруги, погрожує батогом услід дівчині (С. Журахович);
– За той час бавтеся добре та й не вганяйте дуже за дівчатами, – сказала [Краньцовська] й погрозила йому пальцем (Л. Мартович);
Вона погрозила комусь кулаком за вікно (Ю. Бедзик).
2. перен. Виклика́ти в кого-небудь почуття занепокоєння, тривоги, повідомляючи щось.
– Посади .. не були розподілені .. Тоді, погрозивши зірвати сойм, ми роз'їхалися по домах (З. Тулуб).
3. перен. Виклика́ти почуття страху, переляку; страхати, лякати, залякувати чим-небудь.
Римський імператор боявся посилення Росії і погрожував Богданові Хмельницькому походом на Україну (О. Довженко);
Дарма палій війни нагострює сокиру і атомом своїм погрожує дарма (І. Гончаренко).
4. перен., тільки недок., рідко. Містити, таїти в собі яку-небудь небезпеку, загрозу; загрожувати.
Через отой поганий, бензином заправлений сліпак [каганець], що .. погрожував вибухнути, я найбільше ремствував на матір (М. Стельмах);
// Бути неминучим, невідворотним для кого-небудь.
– Невже мені зовсім не погрожує небезпека в цих .. околицях? (Олесь Досвітній).
Словник української мови (СУМ-20)