погроза
ПОГРО́ЗА, и, ж.
1. перев. мн. Обіцянка заподіяти яке-небудь зло, прикрість, неприємність; грізьба, грозьба.
Він метав, мов скелями, якимись незрозумілими .. словами, не то закляттями, не то погрозами (Г. Хоткевич);
Всі слали ворогу погрози, стискались кулаки на гнів... (В. Сосюра);
// Залякування.
О ні! й погрозами мене Не застрашать меккани [жителі Мекки]: Я й досі їм не покоривсь, Хоч на ногах кайдани (А. Кримський).
2. рідко. Можливість або неминучість виникнення, настання чогось небезпечного, прикрого для кого-, чого-небудь.
[Неофіт-раб:] Може, “терпеливість і покора” давно б полинули з землі на безвість, якби мара прибитих на хрестах кривавих розбишак нас не лякала погрозою даремного сконання (Леся Українка);
[Аделя:] Навіть погроза смерті не примусить мене назвати його ім'я! (Є. Кротевич);
// Те, що може заподіяти зло, прикрість, неприємність.
– В наших серйозних взаєминах з його [лікаревою] дружиною я ще недосить розібрався й, у всякому разі – ще не бачу погрози ні моєму моральному реноме, ані лікаревій честі... (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)