погрюкати
ПОГРЮ́КАТИ, аю, аєш, док.
Грюкати якийсь час.
Погрюкав [Чоловік] у двері. Ніхто – нічого (В. Королевич);
Знадвору долетіло до вух їй – гуркнув у двері в льох і хрипло: – Ти, ти, гляди мені, я тебе погрюкаю! (А. Головко);
// Піти, грюкаючи.
Довго шукав [Йонька] рукавиці, батіг, хурчав загаслою люлькою, нипаючи по всіх закапелках. Нарешті погрюкав чобітьми надвір (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)