погудіти
ПОГУДІ́ТИ і ПОГУСТИ́, гуду́, гуде́ш, док.
Певний час видавати низький протяжний звук; гудіти, густи якийсь час.
Хіба де довга оса пролетить, погуде, пов'ється над тим місцем і полетить геть (Панас Мирний);
Козаки, так як тії бджоли од кропила, погудуть та й осядуть (П. Куліш);
Голова зборів Микола Шаповал не квапився. – Нехай погудуть трохи, – сказав він Пастухову (П. Автомонов);
Розмовляти по ньому [телефону] було ніяк, слова не виходили, та чи це вже так важливо? Головне, що погудіти – просто: гу-гу-гу! – можна було, скільки душа твоя забажає (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)