погук

ПО́ГУК, у, ч.

1. Голосно сказане, вимовлене слово, фраза або сильний, різкий звук людського голосу, який передає певне почуття; вигук.

Купи людей усе рідшали; .. відрізнявсь голос від голоса, гук від погука (Марко Вовчок);

Вже не чутно тут було величальних погуків, завмерли бучні співи (П. Загребельний).

2. Луна, відлуння, відзвук, створювані чиїм-небудь голосом.

Лунко котиться дражливий погук – авторове кашляння (Я. Качура);

* Образно. Слуховими, музикальними образами оперує Шевченко залюбки в одній з найкращих своїх поем – у “Гамалії”, що вся є немов дзвінким погуком козацького геройства, відваги і енергії (І. Франко).

Значення в інших словниках

1. погук — по́гук іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. погук — -у, ч. Звук людського голосу; вигук. || Сильний звук, шум, створюваний чим-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. погук — ВИ́ГУК (голосно вигукнуте слово, фраза або звук, який передає певне почуття), ВИ́КРИК, О́КЛИК, КРИК, ПО́КРИК, О́КРИК, ПО́КЛИК, ПО́ГУК. Назустріч підносяться очі й обличчя. Захоплені вигуки (М. Бажан); Без радісних співів і викриків..  Словник синонімів української мови
4. погук — ПО́ГУК, у, ч. Звук людського голосу; вигук. Купи людей усе рідшали;.. відрізнявсь голос від голоса, гук від погука (Вовчок, І, 1955, 306); Вже не чутно тут було величальних погуків, завмерли бучні співи (Загреб.  Словник української мови в 11 томах
5. погук — По́гук, -ку м. Выкрикъ; крикъ; призывный крикъ. Чуб. III. 104. Заспівайте Господеві пісню псальму нову гарно, любо з погуками співайте здорові. К. Псал. 73.  Словник української мови Грінченка