1. Словник української мови у 20 томах

погук

ПО́ГУК, у, ч.

1. Голосно сказане, вимовлене слово, фраза або сильний, різкий звук людського голосу, який передає певне почуття; вигук.

Купи людей усе рідшали; .. відрізнявсь голос від голоса, гук від погука (Марко Вовчок);

Вже не чутно тут було величальних погуків, завмерли бучні співи (П. Загребельний).

2. Луна, відлуння, відзвук, створювані чиїм-небудь голосом.

Лунко котиться дражливий погук – авторове кашляння (Я. Качура);

* Образно. Слуховими, музикальними образами оперує Шевченко залюбки в одній з найкращих своїх поем – у “Гамалії”, що вся є немов дзвінким погуком козацького геройства, відваги і енергії (І. Франко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. погук — по́гук іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. погук — -у, ч. Звук людського голосу; вигук. || Сильний звук, шум, створюваний чим-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. погук — ВИ́ГУК (голосно вигукнуте слово, фраза або звук, який передає певне почуття), ВИ́КРИК, О́КЛИК, КРИК, ПО́КРИК, О́КРИК, ПО́КЛИК, ПО́ГУК. Назустріч підносяться очі й обличчя. Захоплені вигуки (М. Бажан); Без радісних співів і викриків.. Словник синонімів української мови
  4. погук — ПО́ГУК, у, ч. Звук людського голосу; вигук. Купи людей усе рідшали;.. відрізнявсь голос від голоса, гук від погука (Вовчок, І, 1955, 306); Вже не чутно тут було величальних погуків, завмерли бучні співи (Загреб. Словник української мови в 11 томах
  5. погук — По́гук, -ку м. Выкрикъ; крикъ; призывный крикъ. Чуб. III. 104. Заспівайте Господеві пісню псальму нову гарно, любо з погуками співайте здорові. К. Псал. 73. Словник української мови Грінченка