погукнути
ПОГУКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., на кого, кого, діал.
Однокр. до погука́ти 1, 3.
Погукнув старшина на свого небожа: – Біжи мерщій та спитайся, що воно за птиця така їде через моє село (із журн.);
– Дівчино, дівчино! Гей, чепурушко! – хтось голосно погукнув за нею (Б. Грінченко);
– Нащо ж ти вбив її, нащо, коли так гинеш за нею? – погукнула на його Варка (Марко Вовчок).
Словник української мови (СУМ-20)