погукнути

ПОГУКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех., діал. Однокр. до погука́ти 1, 3.

Погукнув старшина на свого небожа: — Біжи мерщій та спитайся, що воно за птиця така їде через моє село (Україна.., І, 1960, 19);

— Дівчино, дівчино! Гей, чепурушко! — хтось голосно погукнув за нею (Гр., І, 1963, 271);

— Нащо ж ти вбив її, нащо, коли так гинеш за нею? — погукнула на його Варка (Вовчок, І, 1955, 173).

Значення в інших словниках

1. погукнути — погукну́ти дієслово доконаного виду діал.  Орфографічний словник української мови
2. погукнути — -ну, -неш, док., перех. і неперех., діал. Однокр. до погукати 1), 3).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. погукнути — ПОГУКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., на кого, кого, діал. Однокр. до погука́ти 1, 3. Погукнув старшина на свого небожа: – Біжи мерщій та спитайся, що воно за птиця така їде через моє село (із журн.); – Дівчино, дівчино! Гей, чепурушко!...  Словник української мови у 20 томах
4. погукнути — Погукнути см. погукувати. --------------- Погукувати, -кую, -єш, одн. в. погукну́ти, -ну́, -не́ш гл. Покрикивать, крикнуть. Сама, як пані, тільки погукує: «А се подай, а те принеси!» Св. Л. 115.  Словник української мови Грінченка