погукнути
ПОГУКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., на кого, кого, діал.
Однокр. до погука́ти 1, 3.
Погукнув старшина на свого небожа: – Біжи мерщій та спитайся, що воно за птиця така їде через моє село (із журн.);
– Дівчино, дівчино! Гей, чепурушко! – хтось голосно погукнув за нею (Б. Грінченко);
– Нащо ж ти вбив її, нащо, коли так гинеш за нею? – погукнула на його Варка (Марко Вовчок).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- погукнути — погукну́ти дієслово доконаного виду діал. Орфографічний словник української мови
- погукнути — -ну, -неш, док., перех. і неперех., діал. Однокр. до погукати 1), 3). Великий тлумачний словник сучасної мови
- погукнути — ПОГУКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех., діал. Однокр. до погука́ти 1, 3. Погукнув старшина на свого небожа: — Біжи мерщій та спитайся, що воно за птиця така їде через моє село (Україна.., І, 1960, 19); — Дівчино, дівчино! Гей, чепурушко!... Словник української мови в 11 томах
- погукнути — Погукнути см. погукувати. --------------- Погукувати, -кую, -єш, одн. в. погукну́ти, -ну́, -не́ш гл. Покрикивать, крикнуть. Сама, як пані, тільки погукує: «А се подай, а те принеси!» Св. Л. 115. Словник української мови Грінченка