1. Словник української мови Грінченка

погукнути

Погукнути

см. погукувати.

---------------

Погукувати, -кую, -єш, одн. в. погукну́ти, -ну́, -не́ш

гл. Покрикивать, крикнуть. Сама, як пані, тільки погукує: «А се подай, а те принеси!» Св. Л. 115. За ворота вийшла, косу чесала, та на своїх дружок погукувала. Мет. 114. Погукують плугатарі, поганяючи воли в плузі. Левиц. І. 76. Годі! — погукнула на ввесь голос свій. МВ. Погукнув він (на хлопця): біжи мерщій та спитайся. Чуб. II. 649.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. погукнути — погукну́ти дієслово доконаного виду діал. Орфографічний словник української мови
  2. погукнути — -ну, -неш, док., перех. і неперех., діал. Однокр. до погукати 1), 3). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. погукнути — ПОГУКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., на кого, кого, діал. Однокр. до погука́ти 1, 3. Погукнув старшина на свого небожа: – Біжи мерщій та спитайся, що воно за птиця така їде через моє село (із журн.); – Дівчино, дівчино! Гей, чепурушко!... Словник української мови у 20 томах
  4. погукнути — ПОГУКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех., діал. Однокр. до погука́ти 1, 3. Погукнув старшина на свого небожа: — Біжи мерщій та спитайся, що воно за птиця така їде через моє село (Україна.., І, 1960, 19); — Дівчино, дівчино! Гей, чепурушко!... Словник української мови в 11 томах