1. Словник української мови Грінченка

погукати

Погука́ти, -ка́ю, -єш

гл.

1) Покричать. Ой піду я, гукаючи, горобчика шукаючи, буду в жалю погукати, горобчика проклинати. Чуб. V. 273.

2) Громко позвать.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. погукати — погука́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. погукати — -аю, -аєш, док. 1》 перех. і без додатка. Голосно вимовити, виголосити які-небудь слова, звуки. || також на кого. Голосно покликати кого-небудь. || Звернутися до кого-небудь, намагаючись привернути увагу. || також неперех., з інфін., із спол. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. погукати — ПОГУКА́ТИ, а́ю, а́єш, док. 1. кого і без прям. дод. Голосно вимовити, виголосити які-небудь слова, звуки. – Прісько, що ти там робиш?.. – погукала вдруге наймичка (Л. Яновська); Погукає [начальник] з кабінету: – Заправляйсь, усе промаж! (С. Словник української мови у 20 томах
  4. погукати — ПОГУКА́ТИ, а́ю, а́єш, док. 1. перех. і без додатка. Голосно вимовити, виголосити які-небудь слова, звуки. — Прісько, що ти там робиш?.. — погукала вдруге наймичка (Л. Янов., І, 1959, 292); Погукає [начальник] з кабінету: — Заправляйсь, усе промаж! (С. Ол. Словник української мови в 11 томах