1. Великий тлумачний словник сучасної мови

погукати

погука́ти

-аю, -аєш, док.

1》 перех. і без додатка. Голосно вимовити, виголосити які-небудь слова, звуки.

|| також на кого. Голосно покликати кого-небудь.

|| Звернутися до кого-небудь, намагаючись привернути увагу.

|| також неперех., з інфін., із спол. Голосним викрикуванням запросити, закликати кого-небудь кудись.

2》 перех. і без додатка. Гукати якийсь час.

3》 неперех., на кого, розм. Голосно вилаяти кого-небудь, накричати на когось.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. погукати — погука́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. погукати — ПОГУКА́ТИ, а́ю, а́єш, док. 1. кого і без прям. дод. Голосно вимовити, виголосити які-небудь слова, звуки. – Прісько, що ти там робиш?.. – погукала вдруге наймичка (Л. Яновська); Погукає [начальник] з кабінету: – Заправляйсь, усе промаж! (С. Словник української мови у 20 томах
  3. погукати — ПОГУКА́ТИ, а́ю, а́єш, док. 1. перех. і без додатка. Голосно вимовити, виголосити які-небудь слова, звуки. — Прісько, що ти там робиш?.. — погукала вдруге наймичка (Л. Янов., І, 1959, 292); Погукає [начальник] з кабінету: — Заправляйсь, усе промаж! (С. Ол. Словник української мови в 11 томах
  4. погукати — Погука́ти, -ка́ю, -єш гл. 1) Покричать. Ой піду я, гукаючи, горобчика шукаючи, буду в жалю погукати, горобчика проклинати. Чуб. V. 273. 2) Громко позвать. Словник української мови Грінченка