подівати

ПОДІВА́ТИ, а́ю, а́єш; наказ. сп. поді́нь; док., кого, що, розм., зі сл. куди, кудись, де, десь, ні́куди, ніку́ди

1. Розмістити, розташувати невідомо де, куди.

– Тепер сих горішків ніде не подіваю, так при собі й носитиму (Г. Квітка-Основ'яненко);

– А де ти подівав панотців? – спитав отець Мельхиседек [у погонича] (І. Нечуй-Левицький).

2. Втратити, загубити когось або щось.

– Ото! І де він подівав ті гроші? – заскрипів дід Оникій (І. Нечуй-Левицький).

Значення в інших словниках

1. подівати — подіва́ти дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. подівати — -аю, -аєш; наказ. сп. подінь; док., перех., розм. 1》 Покласти, засунути все чи багато чого-небудь кудись так, що важко знайти. 2》 Знайти для всіх чи багатьох, усього чи багато чого-небудь місце, притулок і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. подівати — ПОДІВА́ТИ, а́ю, а́єш; наказ. сп. поді́нь; док., перех., розм. 1. Покласти, засунути все або багато чого-небудь кудись так, що важко знайти. — Тепер сих горішків ніде не подіваю, так при собі й носитиму (Кв.-Осн., II, 1956, 35).  Словник української мови в 11 томах
4. подівати — Подіва́ти, -ва́ю, -єш гл. Дѣвать (многое). Ой брат сестрицю росплітав, де ж тії упльоти подівав? Мет. 205.  Словник української мови Грінченка