поет
ПОЕ́Т, а, ч.
1. Автор літературних віршованих, прозових і драматичних поетичних творів.
Шевченко був поетом-борцем, найкращим діячем громадським (П. Грабовський);
Не жрець, не вождь, а робітник – Поета справжнього імення... (М. Рильський);
// Автор віршованих поетичних творів.
Окремі вірші відомих українських поетів – П. Тичини, М. Рильського, М. Бажана були вміщені під час декади української культури на сторінках польських газет і журналів (з наук. літ.);
// Художник будь-якого виду мистецтва, твори якого відзначаються поетичністю.
Одного щастя бажаю я: забути, забуть все на світі, забуть гидкий час, нікчемних людей! – ніби говорять мелодії поета-композитора (І. Нечуй-Левицький);
// Той, хто оспівує, прославляє що-небудь; співець.
Читаючи їх [вірші], не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв (М. Коцюбинський);
Андрій Головко – поет села. І справа не лише в самому задумі чи у виборі героїв .. Справа .. в усьому духові прози Головка (з наук. літ.).
2. Той, хто поетично сприймає дійсність, поетично ставиться до навколишнього світу.
– Пане доктор! – строго перебила його Целя. – Не вдавайте з себе поета! Се вам дуже не до лиця. Кілько разів ви говорили про себе, що ви чоловік практичний. То говоріть же по-свойому [по-своєму], практично (І. Франко);
* У порівн. – Горленко препарує вірші, як хірург, а операції робить, як поет (П. Панч).
Словник української мови (СУМ-20)