поженити

ПОЖЕНИ́ТИ, женю́, же́ниш, док., кого.

1. Док. до жени́ти.

От царівні він так уподобався, що й поженили їх (Сл. Б. Грінченка).

2. Оженити всіх або багатьох.

[Гапка:] Ні, не я вас [своїх дітей] поженила, не я й заміж повіддавала (М. Кропивницький);

Повіддававши та поженивши дітей, він сам опинився на злидарській пайці ґрунту (М. Стельмах).

Значення в інших словниках

1. поженити — пожени́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. поженити — -женю, -жениш, док., перех. 1》 Док. до женити. 2》 Оженити всіх чи багатьох.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. поженити — ОДРУЖИ́ТИ з ким, на кому і без додатка (з'єднати шлюбом чоловіка з жінкою), ПОЄДНА́ТИ кого з ким, СПАРУВА́ТИ, ПРИСТРО́ЇТИ розм., ОБКРУТИ́ТИ розм. (ОКРУТИ́ТИ розм.), ПОДРУЖИ́ТИ розм., ЗАШЛЮ́БИТИ заст., ОПЕНЬГА́ТИ діал.  Словник синонімів української мови
4. поженити — Пожени́ти, -женю́, -же́ниш кого з ким  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. поженити — ПОЖЕНИ́ТИ, женю́, же́ниш, док., перех. 1. Док. до жени́ти. От царівні він так уподобався, що й поженили їх (Сл. Гр.). 2. Оженити всіх або багатьох. [Гапка:] Ні, не я вас [своїх дітей] поженила, не я й заміж повіддавала (Кроп.  Словник української мови в 11 томах
6. поженити — Поженити, -ню́, -ниш гл. Поженить. Старий поженив усіх синів. Грин. II. 343. От царівні він так уподобався, що й поженили їх. Рудч. Ск. II. 13.  Словник української мови Грінченка