пожиток
ПОЖИ́ТОК, тку, ч.
1. Добрі, сприятливі наслідки від кого-, чого-небудь; користь.
А може, й пожиток який з того буде, І з праці моєї скористують [скористаються] люди... (Леся Українка);
– Отак ходиш, аж кості деревіють [дерев'яніють], а пожитку ніякого. Якби-то оце зерно та втроє родило (Мирослав Ірчан);
// Те, чим можна поживитися (у 1 знач.); вигода.
– А як же йде розпродаж [чіпців]? – От яко-тако [так собі], – недбало відповів Гава. – Клопоту богато [багато], а пожитку мало (І. Франко);
Завжди у горі й біді ти щасливого ждав повороту. З кожної втрати умів взяти пожиток собі (М. Зеров).
2. Те саме, що майно́ 1.
Ой беріте [беріть] ж воли й мажі і весь мій пожиток (Сл. Б. Грінченка);
Слідом за в'язнями рушила підвода, на якій лежав злиденний арештантський пожиток (П. Кочура).
3. тільки мн., діал. Достатки.
По них [хатах] відразу можна здогадатись, що за господар живе під тою чи іншою стріхою, які його пожитки (І. Цюпа).
4. діал. Пожива (у 1 знач.).
Соромився [панотець]. Але так, як той циган, що з'їв чужий обід. Ніби сором циганові є, та бо й пожиток його не минув (Л. Мартович).
5. діал. Проживання.
Пустила їх [Тимка та Орисю] на пожиток далека Орисина родичка – тітка Параска (Григорій Тютюнник).
(1) На пожи́ток кому – на користь, на благо, для чийогось добра.
– Ні, брате, тепер найвища, найкраща наука – вміти чесно жити на пожиток бідним, а не на їх нужду! (І. Франко);
Вона [міська дума] нам дбає на пожиток, Від неї мають заробіток Фельєтоністів душ із п'ять (В. Самійленко).
Словник української мови (СУМ-20)