пожиття

ПОЖИТТЯ́, я́, с., діал.

1. Спільне життя; співжиття.

[Панса:] А знаєш, мама за ціле наше пожиття подружнє мене вразила раз лиш – тим, що вмерла... (Леся Українка).

2. Прожиття, прожиток.

Швидко він зживався з новим своїм місцем на старій землі – і підвертав її під себе: вона йому плодила, родила – ставало на пожиття його! (Панас Мирний).

Значення в інших словниках

1. пожиття — пожиття́ іменник середнього роду діал.  Орфографічний словник української мови
2. пожиття — -я, с., діал. 1》 Спільне життя; співжиття. 2》 Прожиття, прожиток.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. пожиття — СПІВЖИТТЯ́ (одночасне або спільне життя кого-, чого-небудь), СПІВІСНУВА́ННЯ, ПОЖИТТЯ́, СИМБІО́З. Досягнення людського розуму повинні належати всьому людству — це закон нашого планетарного співжиття (П. Загребельний); Мирне співіснування держав з різним соціальним ладом.  Словник синонімів української мови
4. пожиття — Пожиття́, -ття́, -ттю́, -ття́м  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. пожиття — ПОЖИТТЯ́, я́, с., діал. 1. Спільне життя; співжиття. [Панса:] А знаєш, мама за ціле наше пожиття подружнє мене вразила раз лиш — тим, що вмерла… (Л. Укр., II, 1951, 458). 2. Прожиття, прожиток.  Словник української мови в 11 томах
6. пожиття — Пожиття, -тя́ с. Прожитье, прожитокъ. Ставало на пожиття його. Мир. ХРВ. 359. Пиття — пожиття. Ном. № 11668.  Словник української мови Грінченка