позаганяти
ПОЗАГАНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ПОЗАГО́НИТИ, ню, ниш, док., кого, що.
1. Примусити всіх або багатьох увійти куди-небудь, у щось.
Позаганяв [Чіпка] у загороду худобу, набрав оберемок свіжої трави (Панас Мирний);
[Х а я (гука в двері):] Позагонь усю птицю у закути та позамикай! (М. Кропивницький).
2. Загнати кудись далеко всіх або багатьох;
// безос.
– Хіба на них розсердишся? .. А ще ж – сиротята. Либонь усі будинківські [з дитбудинку]. І з Волги, і з Катеринославщини... Голодом позагонило... (А. Головко).
3. Виснажити, замучити до повної знемоги швидкою і довгою їздою (коней), гонитвою (дичину).
– Не позаганяйте коней, хай частіше перепочивають (М. Стельмах).
4. розм. Глибоко застромити, вбити в що-небудь з розгону, з силою все або багато чогось.
Позаганяти цвяхи в дошку.
5. фам. Продати, збути все або багато чого-небудь.
Швиденько позаганяли все, що накрали.
◇ (1) Позаго́нити (позаганя́ти) на той світ – довести до смерті, прискорити загибель багатьох.
Хто скаже, що я чоловіка вбив? Може, вони на своїм віку десятки, сотні на той світ позагонили... А тепер шкода: нема волі (Панас Мирний);
Площа буряків і особливо кукурудзи збільшиться удвоє, а робочі руки одні .. Не впораємось, Павлушо. А жінок і дівчат позаганяємо на той світ (В. Кучер).
Словник української мови (СУМ-20)