позвикати

ПОЗВИКА́ТИ, а́ємо, а́єте, док.

1. з інфін. Звикнути робити що-небудь, поводитись яким-небудь чином і т. ін. (про всіх або багатьох).

Вони [пересудливі жінки] вже, бачте, позвикали Скрізь по обідах куштувать (Л. Глібов).

2. до чого і з інфін. Звикнутися з чим-небудь (про всіх або багатьох).

Люди позвикали вже до такої братньої ворожнечі [Ониська з Василем], хіба вже дужче зчепляться, тоді тільки розводили (Панас Мирний);

// також без дод. Освоїтися з чим-небудь, пристосуватися до чогось (про всіх або багатьох).

Бурлаки і бурлачки позвикали вже до такої страви й їли, аж за вухами лящало (І. Нечуй-Левицький);

– Та хіба ж можна на такій воді жити? – Позвикали вже ми... (О. Гончар);

// до кого і без дод. Зжитися з ким-небудь (про всіх або багатьох).

І так позвикали одно з другим [Галя з Івасиком], що як Параска .. не пускала Галі з свого двору, то коли не вона, то він цілий день пронишпорить коло тину (Панас Мирний);

Трактористи звали її своїм жайворонком. Справді, вони позвикали до неї, як звикають до жайворонка, що всю весну дзвенить їм над головою (О. Гончар).

Значення в інших словниках

1. позвикати — позвика́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. позвикати — -аємо, -аєте, док. 1》 з інфін. Звикнути робити що-небудь, поводитись яким-небудь чином і т. ін. (про всіх чи багатьох). 2》 до чого і з інфін. Звикнутися з чим-небудь (про всіх чи багатьох). || також без додатка.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. позвикати — ПОЗВИКА́ТИ, а́ємо, а́єте, док. 1. з інфін. Звикнути робити що-небудь, поводитись яким-небудь чином і т. ін. (про всіх або багатьох). Вони [пересудливі жінки] вже, бачте, позвикали Скрізь по обідах куштувать (Гл., Вибр., 1951, 37). 2. до чого і з інфін.  Словник української мови в 11 томах
4. позвикати — Позвикати, -ка́ємо, -єте гл. Привыкнуть (о многихъ). Чи вже позвикали ваші дівчата в городі жити? Кіевск. у.  Словник української мови Грінченка