позичений
ПОЗИ́ЧЕНИЙ, а, е.
Дієпр. пас. до позича́ти.
Треба було [Давидові] .. гроші, позичені на коня, – тридцять карбованців, – оддати Чумакові (А. Головко);
На кухні жарко горіла плитка, шумів примус, проте спітніла Луківна накачувала ще й другий, позичений у сусідки (Яків Баш);
// у знач. прикм.
Позиченими зубами кістки не розгризеш (прислів'я);
Десь, колись, в якійсь країні Пробував поет нещасний, Тільки й мав талан до віршів Не позичений, а власний (Леся Українка);
// у знач. ім. пози́чене, ного, с. Те, що взяли або дали в борг.
Довго мучився [Онопрій] над першим листом до Ольги. Намагався втиснути в нього не тільки всю душу свою і серце, але й усе чуже, позичене, чуте з уст поручика Гриньова (А. Іщук);
// пози́чено, пред.
Що було на ній до вінця позичено.., то усе люди своє познімали (Г. Квітка-Основ'яненко).
Словник української мови (СУМ-20)