позичений
ПОЗИ́ЧЕНИЙ, а, е.
Дієпр. пас. до позича́ти.
Треба було [Давидові] .. гроші, позичені на коня, – тридцять карбованців, – оддати Чумакові (А. Головко);
На кухні жарко горіла плитка, шумів примус, проте спітніла Луківна накачувала ще й другий, позичений у сусідки (Яків Баш);
// у знач. прикм.
Позиченими зубами кістки не розгризеш (прислів'я);
Десь, колись, в якійсь країні Пробував поет нещасний, Тільки й мав талан до віршів Не позичений, а власний (Леся Українка);
// у знач. ім. пози́чене, ного, с. Те, що взяли або дали в борг.
Довго мучився [Онопрій] над першим листом до Ольги. Намагався втиснути в нього не тільки всю душу свою і серце, але й усе чуже, позичене, чуте з уст поручика Гриньова (А. Іщук);
// пози́чено, пред.
Що було на ній до вінця позичено.., то усе люди своє познімали (Г. Квітка-Основ'яненко).
Значення в інших словниках
- позичений — пози́чений дієприкметник Орфографічний словник української мови
- позичений — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до позичати. || позичено, безос. присудк. сл. || у знач. ім. позичене, -ного, с. Те, що взяли або дали в борг. Великий тлумачний словник сучасної мови
- позичений — Пози́чений, -на, -не (від позича́ти) пози́чений, -на, -не (від позича́ти) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- позичений — ПОЗИ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до позича́ти. Треба було [Давидові].. гроші, позичені на коня, — тридцять карбованців, — оддати Чумакові (Головко, II, 1957, 136); На кухні жарко горіла плитка, шумів примус... Словник української мови в 11 томах