позолочувати
ПОЗОЛО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПОЗОЛОТИ́ТИ, рідко ПОЗЛОТИ́ТИ, очу́, о́тиш, док.
1. що. Покривати позолотою; фарбувати в золотий колір.
– Посох треба позолотить, а змія зверху варто б для шику обсипати брильянтами... (І. Нечуй-Левицький);
Червоний місяць зійшов низько над степом. Наче якийсь чудний бутафор вирізав його з червоного паперу й випустив на небо, забувши позолотити (Ю. Яновський);
* Образно. Придніпровська осінь давно вже позолотила листя дерев (А. Хижняк).
2. що. Освітлюючи, надавати чому-небудь золотистого кольору, відтінку.
Туди [у блакитну глибінь] кинув хтось жмут білоперих хмарин, мов оберемок весняного цвіту та рясту. Місяць позолочує їх (С. Васильченко);
Сонце клонилося до заходу і позолочувало парк (О. Маковей);
А Сонце вище підплило І Хмари ті позолотило (Є. Гребінка);
Другого дня вранці, тільки-но сонце позолотило снігові верхи Чорногори, у селі з'явився двірський возний (В. Гжицький).
3. кого, що, перен. Прикрашати зовні, подаючи, рекомендуючи кого-, що-небудь у кращому вигляді, стані і т. ін., ніж це є в дійсності.
◇ Золоти́ти (підсоло́джувати) / позолоти́ти (підсолоди́ти) пілю́лю (пігу́лку) див. золоти́ти;
(1) Позолоти́ти ру́ку (ру́чку) – дати гроші за ворожіння або просто подати милостиню.
Мені циганка ворожити хоче, Лиш просить руку їй позолотить (Д. Павличко);
Веселий натовп громадян .. оточив обідраних, схожих на бісенят циганчуків, які витанцьовують перед ними, простягаючи складені в ложечки долоні: “Красивий, багатий, позолоти ручку!” (А. Дімаров);
Від нас “цигани” не йшли без пригощення .. І того разу “позолотив ручку”, хоч на весіллі ні в молодої, ні в молодого не був (В. Дрозд).
Словник української мови (СУМ-20)