позолочувати
ПОЗОЛО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПОЗОЛОТИ́ТИ і рідко ПОЗЛОТИ́ТИ, очу́, о́тиш, док., перех.
1. Покривати позолотою; фарбувати в золотий колір.
— Посох треба позолотить, а змія зверху варто б для шику обсипати брильянтами… (Н.-Лев., III, 1956, 381);
Червоний місяць зійшов низько над степом. Наче якийсь чудний бутафор вирізав його з червоного паперу й випустив на небо, забувши позолотити (Ю. Янов., І, 1958. 157);
*Образно. Придніпровська осінь давно вже позолотила листя дерев (Хижняк, Тамара, 1959. 25).
2. Освітлюючи, надавати чому-небудь золотистого кольору, відтінку.
Туди [у блакитну глибінь] кинув хтось жмут білоперих хмарин, мов оберемок весняного цвіту та рясту. Місяць позолочує їх (Вас., II, 1959, 67);
Сонце клонилося до заходу і позолочувало парк (Мак., Вибр., 1954, 192);
А Сонце вище підплило І Хмари ті позолотило (Греб., І, 1957, 50);
Другого дня вранці, тільки-но сонце позолотило снігові верхи Чорногори, у селі з’явився двірський возний (Гжицький, Опришки, 1962, 15).
3. перен. Прикрашати зовні, подаючи, рекомендуючи кого-, що-небудь у кращому вигляді, стані і т. ін., ніж це є в дійсності.
◊ Позолоти́ти пілю́лю див. пілю́ля;
Позолоти́ти ру́ку:
а) дати гроші за ворожбу.
Мені циганка ворожити хоче, Лиш просить руку їй позолотить (Павл., Бистрина, 1959, 215);
б) дати хабара.
[Бичок:] У мене на тім тижні коняку украдено, скажу, що Андрій украв, і свідки знайдуться!.. І суддя свій чоловік.. Становий — кум мій!.. А як і вище піду, то є чим руку позолотити!.. (Кроп., І, 1958, 455).
Словник української мови (СУМ-11)