позіхи

ПО́ЗІХИ, ів, мн. (одн. по́зіх, у, ч.).

Мимовільні поодинокі глибокі дихальні рухи, здійснювані з широко відкритим ротом, а також звуки, що виникають при цьому.

Федір позіхнув так, що мало рот йому не роздерся. За ним – Кесар. А там уже й на Миколу перейшли ті позіхи (Ю. Збанацький);

// рідко. Те саме, що зітха́ння.

Забудь, що я колись за ніжні вічка Весь обливавсь кипучими слізьми: Гидкий-бо то був час неволі-тьми За позіх твій, за млявий вигляд личка (П. Грабовський).

◇ (1) По́зіхи (позіхо́ти) змага́ють (беру́ть) кого – кому-небудь непереборно хочеться позіхати.

Почне ж Тарас говорити про щось серйозно, вона умисне, ніби її змагають позіхи, прикриває долонею рота (Ю. Мушкетик);

Тим часом запал [у Віті] проходив, і брали позіхоти (С. Васильченко).

Значення в інших словниках

1. позіхи — див. лінощі  Словник синонімів Вусика
2. позіхи — -ів, мн. (одн. позіх, -у, ч.). Мимовільні поодинокі глибокі дихальні рухи, здійснювані з широко відкритим ротом, а також звуки, що виникають при цьому. || рідко. Те саме, що зітхання.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. позіхи — По́зіхи, -хів, -хам  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. позіхи — ПО́ЗІХИ, ів, мн. (одн. по́зіх, у, ч.). Мимовільні поодинокі глибокі дихальні рухи, здійснювані з широко відкритим ротом, а також звуки, що виникають при цьому. Федір позіхнув так, що мало рот йому не роздерся. За ним — Кесар.  Словник української мови в 11 томах
5. позіхи — По́зіхи, -хів м. мн. Зѣвота. Позіхи напали. Черк. у.  Словник української мови Грінченка