пойменувати

ПОЙМЕНУВА́ТИ і рідко ПОІМЕНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., кого, що.

1. Назвати як-небудь когось, щось; дати назву.

В нас такі вироби не гурт-то часті, а зате й ім'я їм нема – заждемо, поки пойменує який пічник (Марко Вовчок).

2. Перелічити за іменами, назвами і т. ін.; указати, позначити.

Він розказав, де його хата стоїть, пойменував сусід своїх (Марко Вовчок);

– Нащо тих виборів, ліпше поіменувати послів та й не морочити людям голови (Л. Мартович).

Значення в інших словниках

1. пойменувати — пойменува́ти дієслово доконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
2. пойменувати — і рідко поіменувати, -ую, -уєш, док., перех. 1》 Назвати як-небудь когось, щось; дати назву. 2》 Перелічити за іменами, назвами і т. ін.; указати, позначити.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. пойменувати — НАЗВА́ТИ (дати кому-, чому-небудь назву, ім'я), НАЙМЕНУВА́ТИ, ПРОЗВА́ТИ розм., НАРЕКТИ́ заст., уроч., поет., ПОЙМЕНУВА́ТИ заст.; ОХРЕСТИ́ТИ (дати комусь ім'я під час обряду хрещення; розм. — дати кому-, чому-небудь назву взагалі). — Недок.  Словник синонімів української мови
4. пойменувати — ПОЙМЕНУВА́ТИ і рідко ПОІМЕНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. 1. Назвати як-небудь когось, щось; дати назву. В нас такі вироби не гурт-то часті, а зате й ім’я їм нема — заждемо, поки пойменує який пічник (Вовчок, І, 1955, 374).  Словник української мови в 11 томах
5. пойменувати — Пойменува́ти, -ну́ю, -єш гл. Поименовать. Росказав, де його хата стоїть, пойменував сусід своїх. МВ. (О. 1862. І. 77).  Словник української мови Грінченка