пойменувати

НАЗВА́ТИ (дати кому-, чому-небудь назву, ім'я), НАЙМЕНУВА́ТИ, ПРОЗВА́ТИ розм., НАРЕКТИ́ заст., уроч., поет., ПОЙМЕНУВА́ТИ заст.; ОХРЕСТИ́ТИ (дати комусь ім'я під час обряду хрещення; розм. — дати кому-, чому-небудь назву взагалі). — Недок.: назива́ти, прозива́ти, наріка́ти, охре́щувати. Та ввечері й охрестили, і Марком назвали (Т. Шевченко); — Пана Стьопу наші партизани найменували поміж себе старшим, хоча літами він був, кажуть, юнак юнаком (О. Гончар); З гір аж до моря уступи сягають, Люди прозвали їх "Чортові сходи" (Леся Українка); — Село своє нарекли (турбаївці) Чаплинкою на пам'ять про тих чаплів, що першими зустрілися їм у степу (О. Гончар); Одначе днями на Вертуна находив "сказ", як охрестив цей стан Галай (В. Підмогильний).

НАЗИВА́ТИ (говорячи про кого-, що-небудь або звертаючись до кого-небудь, уживати те чи інше ім'я, назву; визначати, характеризувати кого-, що-небудь якимось словом, назвою тощо), ЗВА́ТИ, ПРОЗИВА́ТИ розм., УЗИВА́ТИ (ВЗИВА́ТИ) розм., ВЕЛИЧА́ТИ жарт., ірон., ІМЕНУВА́ТИ книжн.; КЛИ́КАТИ розм. (звертаючись до кого-небудь або говорячи про кого-небудь, уживати те чи інше ім'я); ОБЗИВА́ТИ, ДРАЖНИ́ТИ розм. (ким, чим — образливими прізвиськами). — Док.: назва́ти, прозва́ти, узва́ти, пойменува́ти розм. обізва́ти, продражни́ти. Нагадала (Настечка) братику, що всю рідню їхньої матері по-вуличному звали Соловейками, і не раз, коли мати тулила до себе її і маленького Левка, називала їх солов'ятами (М. Стельмах); — Сідайте, будьте ласкаві! — сказала Любка і хотіла назвать Джерю татом (І. Нечуй-Левицький); "Як зовуть тебе, молодче? Хто ти родом? звідкіля ти?" Відказав на те невольник: "Мохаммедом прозивають..." (А. Кримський); Жила удова з дітьми у хатці, — навіть би й хаткою узивати не годилося — хижкою (Марко Вовчок); Я ж вас просив.., щоб ви мені сказали, як вас величати (Г. Квітка-Основ'яненко); Йосип у селі його звали.. По батькові ніхто не іменував (О. Ковінька); Сліпий Жан.. ввійшов під руку з своїм "міноносцем", як він кликав лакея (М. Коцюбинський); — Де ж це видано — дурнем обізвати хазяїна в його хаті (І. Багмут).

Значення в інших словниках

1. пойменувати — пойменува́ти дієслово доконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
2. пойменувати — і рідко поіменувати, -ую, -уєш, док., перех. 1》 Назвати як-небудь когось, щось; дати назву. 2》 Перелічити за іменами, назвами і т. ін.; указати, позначити.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. пойменувати — ПОЙМЕНУВА́ТИ і рідко ПОІМЕНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., кого, що. 1. Назвати як-небудь когось, щось; дати назву. В нас такі вироби не гурт-то часті, а зате й ім'я їм нема – заждемо, поки пойменує який пічник (Марко Вовчок).  Словник української мови у 20 томах
4. пойменувати — ПОЙМЕНУВА́ТИ і рідко ПОІМЕНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. 1. Назвати як-небудь когось, щось; дати назву. В нас такі вироби не гурт-то часті, а зате й ім’я їм нема — заждемо, поки пойменує який пічник (Вовчок, І, 1955, 374).  Словник української мови в 11 томах
5. пойменувати — Пойменува́ти, -ну́ю, -єш гл. Поименовать. Росказав, де його хата стоїть, пойменував сусід своїх. МВ. (О. 1862. І. 77).  Словник української мови Грінченка