покалічити
ПОКАЛІ́ЧИТИ, чу, чиш, док.
1. кого. Зробити калікою; завдати каліцтва, ран (людині чи тварині).
– Грегоре, серце моє! Чи ти з ким бився, чи на тебе напали розбійники? Хто це тебе так покалічив? – питаю я в його (І. Нечуй-Левицький);
[Соцький:] Господин старшина .. кажуть Василеві: “Іди ж ти геть з моїх очей, бо щоб, бува, і я тебе не покалічив різками” (М. Кропивницький);
// безос.
Одне лихо – на милицях стрибає Сашко. Міною його покалічило ще хлопчаком (О. Гончар).
2. що. Ушкодити частину тіла.
Гнав мене [зайця] лис І у поле, І у ліс, Загубив я шапку, Покалічив лапку (М. Стельмах);
– Гай-гай! Бери-но, небоже, та доволочуй, бо вечір близько. Та й вибирай отой дріт, бо мої ноги геть покалічив... (Мирослав Ірчан).
3. що, перен. Попсувати, пошкодити що-небудь.
А скілько беріз покалічили вони, вертячи їх весною за соком? (І. Франко);
– Хто це тобі покалічив бороду та бурці? – спитав Денис (І. Нечуй-Левицький);
Школо моя!.. Невпізнанною зробили тебе роки, пошарпали тебе негоди, покалічили ворожі снаряди (Ю. Збанацький).
4. кого, що, перен. Знівечити, зіпсувати морально; зробити нещасним, змарнувати.
[Юрій:] Вимагала [Клавдія] віддати їй дітей, бо я нібито покалічу їх (Л. Смілянський);
– Що тобі дало багатство? Землю і гроші! А що воно забрало у тебе? Забрало твій веселий сміх, покалічило твою добру душу, висушило людську щедрість (М. Стельмах).
5. що, перен. Спотворити, перекрутити що-небудь.
Правда, не обійшлось без шкоди – цензура .. покалічила потроху “Серед степів”, вірші Кримського, а особливо моє оповідання “Лялечка” (М. Коцюбинський);
Неправильною .. подачею слова, тоном .. він [актор] може покалічити не тільки образ героя, але й усю ідею автора (з публіц. літ.);
Покалічити мову.
Словник української мови (СУМ-20)