покалічити

ПОКАЛІ́ЧИТИ, чу, чиш, док.

1. кого. Зробити калікою; завдати каліцтва, ран (людині чи тварині).

– Грегоре, серце моє! Чи ти з ким бився, чи на тебе напали розбійники? Хто це тебе так покалічив? – питаю я в його (І. Нечуй-Левицький);

[Соцький:] Господин старшина .. кажуть Василеві: “Іди ж ти геть з моїх очей, бо щоб, бува, і я тебе не покалічив різками” (М. Кропивницький);

// безос.

Одне лихо – на милицях стрибає Сашко. Міною його покалічило ще хлопчаком (О. Гончар).

2. що. Ушкодити частину тіла.

Гнав мене [зайця] лис І у поле, І у ліс, Загубив я шапку, Покалічив лапку (М. Стельмах);

– Гай-гай! Бери-но, небоже, та доволочуй, бо вечір близько. Та й вибирай отой дріт, бо мої ноги геть покалічив... (Мирослав Ірчан).

3. що, перен. Попсувати, пошкодити що-небудь.

А скілько беріз покалічили вони, вертячи їх весною за соком? (І. Франко);

– Хто це тобі покалічив бороду та бурці? – спитав Денис (І. Нечуй-Левицький);

Школо моя!.. Невпізнанною зробили тебе роки, пошарпали тебе негоди, покалічили ворожі снаряди (Ю. Збанацький).

4. кого, що, перен. Знівечити, зіпсувати морально; зробити нещасним, змарнувати.

[Юрій:] Вимагала [Клавдія] віддати їй дітей, бо я нібито покалічу їх (Л. Смілянський);

– Що тобі дало багатство? Землю і гроші! А що воно забрало у тебе? Забрало твій веселий сміх, покалічило твою добру душу, висушило людську щедрість (М. Стельмах).

5. що, перен. Спотворити, перекрутити що-небудь.

Правда, не обійшлось без шкоди – цензура .. покалічила потроху “Серед степів”, вірші Кримського, а особливо моє оповідання “Лялечка” (М. Коцюбинський);

Неправильною .. подачею слова, тоном .. він [актор] може покалічити не тільки образ героя, але й усю ідею автора (з публіц. літ.);

Покалічити мову.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

покалічити

Значення в інших словниках