1. Великий тлумачний словник сучасної мови

покалічити

покалі́чити

-чу, -чиш, док., перех.

Зробити калікою; завдати каліцтва, ран (людині чи тварині).

|| безос.

|| Ушкодити частину тіла.

|| перен. Попсувати, пошкодити що-небудь.

|| перен. Знівечити, зіпсувати морально; зробити нещасним, змарнувати.

|| перен. Спотворити, перекрутити що-небудь. Покалічити мову.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. покалічити — покалі́чити дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. покалічити — ПОКАЛІ́ЧИТИ, чу, чиш, док. 1. кого. Зробити калікою; завдати каліцтва, ран (людині чи тварині). – Грегоре, серце моє! Чи ти з ким бився, чи на тебе напали розбійники? Хто це тебе так покалічив? – питаю я в його (І. Словник української мови у 20 томах
  3. покалічити — КАЛІ́ЧИТИ (робити калікою когось), ОКАЛІ́ЧУВАТИ, ЗБАВЛЯ́ТИ розм. — Док.: покалі́чити, скалі́чити, окалі́чити, зба́вити. Маневри — це ж та сама війна, лише людей не калічать (М. Трублаїні); Я тут спитав його, через що се так його окалічили? (Г. Словник синонімів української мови
  4. покалічити — ПОКАЛІ́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех. Зробити калікою; завдати каліцтва, ран (людині чи тварині). — Грегоре, серце моє! Чи ти з ким бився, чи на тебе напали розбійники? Хто це тебе так покалічив? — питаю я в його (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
  5. покалічити — Покалічити, -чу, -чиш гл. Искалѣчить (многихъ). К. ЧР. 358. А він в кущах ноги покалічив. Рудч. Ск. II. 160. Словник української мови Грінченка