покалічити

ПОКАЛІ́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех. Зробити калікою; завдати каліцтва, ран (людині чи тварині).

— Грегоре, серце моє! Чи ти з ким бився, чи на тебе напали розбійники? Хто це тебе так покалічив? — питаю я в його (Н.-Лев., III, 1956, 275);

[Соцький:] Господин старшина.. кажуть Василеві: «Іди ж ти геть з моїх очей, бо щоб, бува, і я тебе не покалічив різками» (Кроп., II, 1958, 488);

Війна пожерла багату колгоспну техніку, винищила й покалічила коней, засмітила зерно (Довж., І, 1958, 388);

// безос.

Одне лихо — на милицях стрибає Сашко. Міною його покалічило ще хлопчаком (Гончар, Тронка, 1963, 41);

// Ушкодити частину тіла.

Гнав мене [зайця] лис І у поле, І у ліс, Загубив я шапку, Покалічив лапку (Стельмах, Жито.., 1954, 199);

— Гай-гай! Бери-но, небоже, та доволочуй, бо вечір близько. Та й вибирай отой дріт, бо мої ноги геть покалічив… (Ірчан, II, 1958, 84);

// перен. Попсувати, пошкодити що-небудь.

А скілько беріз покалічили вони, вертячи їх весною за соком? (Фр., IV, 1950, 333);

— Хто це тобі покалічив бороду та бурці? —— спитав Денис (Н.-Лев., VI, 1966, 395);

Школо моя!.. Невпізнанною зробили тебе роки, пошарпали тебе негоди, покалічили ворожі снаряди (Збан., Малин. дзвін, 1958, 3);

// перен. Знівечити, зіпсувати морально; зробити нещасним, змарнувати.

[Юрій:] Вимагала [Клавдія] віддати їй дітей, бо я нібито покалічу їх (Сміл., Черв. троянда, 1955, 96);

— Що тобі дало багатство? Землю і гроші! А що воно забрало у тебе? Забрало твій веселий сміх, покалічило твою добру душу, висушило людську щедрість (Стельмах, II, 1962, 120);

// перен. Спотворити, перекрутити що-небудь.

Правда, не обійшлось без шкоди — цензура ..покалічила потроху «Серед степів», вірші Кримського, а особливо моє оповідання «Лялечка» (Коцюб., III, 1956, 231);

Неправильною.. подачею слова, тоном .. він [актор] може покалічити не тільки образ героя, але й усю ідею автора (Думки про театр, 1955, 126);

Покалічити мову.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

покалічити

Значення в інших словниках