покарлючений
ПОКАРЛЮ́ЧЕНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. до покарлю́чити.
Чого се старий, покарлючений старістю дід цілісінький день під тополями мовчки сидить або іноді щось там белькоче та тихо кива головою? (Дніпрова Чайка).
2. у знач. прикм. Який має звивини, закрути, вигини і т. ін.; нерівний.
Росли там покарлючені дубки (П. Загребельний);
Вулиця наша, насправді, вузенька ще й покарлючена (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)