покотиполе
ПОКОТИ́ПО́ЛЕ, я, с., бот.
Те саме, що перекоти́по́ле.
Восени ми тряслись в таратайці в село; Вже на нивах нічого тоді не було, Тільки що покотиполе вітром несло (А. Метлинський);
* У порівн. – У других хоч родина є, втіха якась у житті, а сирота – мов те покотиполе, що вітер жене по степу, відірвавши від корінця... (М. Коцюбинський);
І вітри, і дощі проходили повз мене, Лунали голоси з низин і з верховин, .. А я, сучасності короткозорий син, Котився по життю глухим покотиполем (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)