покривити
ПОКРИВИ́ТИ, ривлю́, ри́виш; мн. покри́влять; док.
1. кого, що. Зробити кривим; викривити, зігнути;
// безос.
Пальці .. страшно покривлені, так, що заскакували один на одного. Покривило йому їх, мабуть, унаслідок якоїсь хороби (Л. Мартович);
// Перекосити від болю, незадоволення і т. ін. (перев. обличчя).
Людмила відсторонила мене, гримаска болю і якоїсь настороженості покривила її обличчя (М. Чабанівський);
// безос.
Сама вона не молилась, був лише глибокий смуток на її чистому материнському обличчі. Зачувши шерхіт від вікна, вона враз тривожно кинулась, і дівчата разом обернулись до вікон, і їхні зосереджені, духотворені перед тим личка враз покривило жахом (О. Гончар).
2. перен. Учинити проти совісті, справедливості.
– От тобі й на! – Хто-небудь пристидить, – Розумних кликали і дурня приліпили, Правенько почали, та й покривили... (Л. Глібов).
◇ Криви́ти / покриви́ти рот (гу́би, губу́, уста́ і т. ін.) див. криви́ти;
Криви́ти / покриви́ти (скриви́ти) душе́ю (со́вістю) див. криви́ти;
(1) Покриви́ти про́ти пра́вди – сказати неправду, приховати істину.
Письменник покривив у романі проти правди, примазав, заліпив зло (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)