покривити
ПОКРИВИ́ТИ, ривлю́, ри́виш; мн. покри́влять; док.
1. перех. Зробити кривим; викривити, зігнути;
// безос.
Пальці.. страшно покривлені, так, що заскакували один на одного. Покривило йому їх, мабуть, унаслідок якоїсь хороби (Март., Тв., 1954, 281);
// Перекосити від болю, незадоволення і т. ін. (перев. обличчя).
Людмила відсторонила мене, гримаска болю і якоїсь настороженості покривила її обличчя (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 213);
// безос.
Дізнавшись про таке походження абрикосів, Онисько Артемович [голова колгоспу] раптом почав плюватися: «Хіба це фрукта? Кисле, терпке, аж небо видно». За ним і бригадирів покривило: «Не те, мовляв, що в нашому саду» (Гончар, І, 1954, 481).
◊ Покриви́ти рот (гу́бу, гу́би) — зробити гримасу, що виражає незадоволення, презирство, насмішку і т. ін.
— Овва! — гукнув тут на всю світлицю Кирило Тур, показавшись у дверях. Увійшов у хату, не знімаючи шлика, узявсь у боки да й дивиться на Шрама, покрививши губу (П. Куліш, Вибр., 1969, 87).
2. неперех., перен. Учинити проти совісті, справедливості.
— От тобі й на! — Хто-небудь пристидить, — Розумних кликали і дурня приліпили, Правенько почали, та й покривили… (Гл., Вибр., 1957, 182).
◊ Покриви́ти душе́ю — виявити нещирість, зробити щось всупереч сумлінню, власним переконанням.
— Щоб я, куме, хліб так їла, Коли хоч шаг з кого взяла, Коли хоч раз душею покривила! (Гл., Вибр., 1951, 9);
Вони не покривлять душею, а скажуть чесно свою думку про все, що допіру сталося між ним і Катрею (Кучер, Трудна любов, 1960, 363);
Покриви́ти про́ти пра́вди — сказати неправду, приховати істину.
Письменник покривив у романі проти правди, примазав, заліпив зло (Мушк., Серце.., 1962, 75).
Словник української мови (СУМ-11)