покришка
ПО́КРИШКА, и, ж.
1. Предмет, яким накривається, закривається що-небудь зверху; кришка.
Вона полізла з рогачем у піч, засунула горщик, обгорнула жаром, накрила покришкою (Панас Мирний);
Там стояв великий старий кошик, і Юра відкинув його поламану покришку (Ю. Смолич);
Хтось ударив по клавіатурі фортепіано й з грюкотом опустив покришку (Ірина Вільде);
* У порівн. Один камінь висунувся з скелі, як здорова покришка, й нахилився вниз, неначе стріха (І. Нечуй-Левицький).
2. Те, чим обшивають, обтягують що-небудь зовні.
Стандартний хомут складається з пари кліщів.., хомутини, підхомутної повстяної підкладки, покришки (з наук. літ.).
3. Футляр з товстої гуми, який надівається на камеру велосипеда, автомашини і т. ін. для захисту її від псування, пошкодження.
Вимащений хлопчисько в червоно-армійському кашкеті, збитому набакир.., натягав покришку на обід колеса (Н. Рибак);
Пневматичні шини складаються з камери, покришки і стрічки обода (з навч. літ.);
// Шкіряний футляр, що надягається на надувну гумову камеру м'яча.
◇ Не зоста́вити ні кри́шки, ні по́кришки див. зоставля́ти;
(1) Під по́кри́шку, зі сл. стри́гти, стри́гтися, обчикри́жити і т. ін., жарт. – суцільною рівною лінією на лобі й на потилиці, навкруг.
Тато, обчикриживши його “під покришку”, та надивившись на той череп'яний комір, казав: “Знімай, Марку, сорочину, хай баби виперуть, а мою надінеш” (Григір Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)