покришка

ПО́КРИШКА, и, ж.

1. Предмет, яким накривається, закривається що-небудь зверху; кришка.

Вона полізла з рогачем у піч, засунула горщик, обгорнула жаром, накрила покришкою (Мирний, II, 1954, 210);

Там стояв великий старий кошик, і Юра відкинув його поламану покришку (Смолич, II, 1958, 100);

Хтось ударив по клавіатурі фортепіано й з грюкотом опустив покришку (Вільде, Сестри.., 1958, 199);

*У порівн. Один камінь висунувся з скелі, як здорова покришка, й нахилився вниз, неначе стріха (Н.-Лев., II, 1956, 89).

◊ Під по́кришку [стри́гти (стри́гтися і т. ін.)] — підрізувати волосся суцільною рівною лінією на лобій на потилиці;

[Щоб (бода́й)] вам (тобі́, йому́ і т. ін.) ні дна ні по́кришки — уживається як прокляття і виражає побажання невдачі, лиха, всього недоброго.

Федот поблід, міцно схопив Прокопа за руку. — Ну, ну! Ти вихорівської породи не показуй. Жмикрути нещасні. Усе вам мало, щоб вам ні дна ні покришки! (Тют., Вир, 1964, 236);

— Ну й щастя вхопила, щоб тобі ні дна ні покришки (Зар., На.. світі, 1967, 366);

Своя́ (чужа́ і т. ін.) ха́та по́кришка — те, що відбувається між родичами, близькими людьми, залишається таємницею для інших.

Своя хата покришка (Номис, 1864, № 9635);

— Ти скажи їм, Йосипе, щоб вони одділили мене.. Знаєш: своя хата — покришка (Мирний, IV, 1955, 52);

З першого ж дня либонь бити [жінку] чоловік став. Не знати, за що — хто зна, чужа хата покришка (Головко, II, 1957, 400).

2. Те, чим обшивають, обтягують що-небудь зовні.

Стандартний хомут складається з пари кліщів.., хомутини, підхомутної повстяної підкладки, покришки (Конярство, 1957, 179).

3. Футляр з товстої гуми, який надівається на камеру велосипеда, автомашини і т. ін. для захисту її від псування, пошкодження.

Вимащений хлопчисько в червоно-армійському кашкеті, збитому набакир.., натягав покришку на обід колеса (Рибак, Час.., 1960, 104);

Пневматичні шини складаються з камери, покришки і стрічки обода (Підручник шофера.., 1960, 239);

// Шкіряний футляр, що надягається на надувну гумову камеру м’яча.

Значення в інших словниках

1. покришка — по́кришка іменник жіночого роду для посуду покри́шка іменник жіночого роду колеса  Орфографічний словник української мови
2. покришка — Накришка, покриття, накриття, з. покрива; (гумова) опона, шина.  Словник синонімів Караванського
3. покришка — I віко (у скрині, труни і т.д.), кривка, кривочка, кришечка, кришка, ляда (у погреба), лядка , покришечка II див. дах  Словник синонімів Вусика
4. покришка — I п`окришка-и, ж. Предмет, яким накривається, закривається що-небудь зверху; кришка. II покр`ишка-и, ж. Футляр із товстої гуми, що надівається на камеру велосипеда, автомашини і т. ін. для захисту її від псування, пошкодження. || Шкіряний футляр, що надягається на надувну гумову камеру м'яча.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. покришка — ПО́КРИШКА, и, ж. 1. Предмет, яким накривається, закривається що-небудь зверху; кришка. Вона полізла з рогачем у піч, засунула горщик, обгорнула жаром, накрила покришкою (Панас Мирний); Там стояв великий старий кошик...  Словник української мови у 20 томах
6. покришка — по́кришка 1. кришка (м, ср, ст) 2. прикриття (ст): Те, що він служив у міліції, було тільки покришкою, під якою йому було легше виконувати своє небезпечне заняття (Загачевський)  Лексикон львівський: поважно і на жарт
7. покришка — під по́кри́шку, зі сл. стри́гти, стри́гтися, обчикри́жити і т. ін., жарт. Суцільною рівною лінією на лобі й на потилиці, навкруг. Тато, обчикриживши його “під покришку”, та надивившись на той череп’яний комір, казав: “Знімай, Марку, сорочину...  Фразеологічний словник української мови
8. покришка — I. КРИ́ШКА (верхня частина предмета, якою затуляють у ньому отвір), НА́КРИВКА, ПО́КРИШКА, ЗА́КРИВКА розм., ПО́КРИВКА діал.; ЛЯ́ДА (дверцята, котрі опускають на отвір у стелі, погребі, танку тощо); ВІ́КО (у діжці, скрині тощо).  Словник синонімів української мови
9. покришка — По́кришка, -шки, -шці; -шки, -шок  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
10. покришка — По́кришка, -ки ж. Крышка, покрышка. Чуб. І. 73. Вас. 185. ум. покришечка. На люльки покришечки поробили. Г. Барв. 218.  Словник української мови Грінченка