покруч
ПО́КРУЧ, по́круча, ч., по́кручі, ж., розм.
1. Потомство, виведене від схрещування різних порід тварин, видів рослин;
// Окрема тварина чи рослина такого потомства.
Розставлення хитрих, зрадливих пасток кінчалося тим, що Бретшнейдер забирав з собою від Швейка нового потворного покруча [пса] (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека).
2. Потомок від шлюбу представників різних людських рас (переважно білих із кольоровими); метис.
Покруч, провівши нервово краєм долоні по своїх масних губах, звернувся до чужинця невідомою йому мовою (Олесь Досвітній).
3. перен., зневажл. Нікчемна людина, що має негативні риси характеру й викликає відразу; виродок.
– Битися закортіло, собако? Ну, вставай! Знатимеш, як плодити покручів з чужою жінкою (З. Тулуб);
Маринко, Мариночко, доню моя! – стогне душа. – Навіщо ж ти завдала мені такого болю? Навіщо тобі здався той дармоїд, той покруч?! (В. Речмедін);
Святі отці довго косували на пана Стадницького, взиваючи його єзуїтським покручем (М. Стельмах).
4. перев. мн., перен., рідко. Відхилення в розвитку чого-небудь.
Чудні слова [іншомовні] тільки пробуджували в його дитячій голові часом якісь незвичайно чудні покручі мислі... (І. Нечуй-Левицький).
5. перен., рідко. Те, що повилося, покрутилося.
Мати вже показує, що на покручі гороху з' явився ще сонний перший цвіт (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)