покудовчений
ПОКУДО́ВЧЕНИЙ, а, е, розм.
Дієпр. пас. до покудо́вчити;
// у знач. прикм.
Його борода, видко, давно не бачила гребеня ані ножиць і стриміла покудовчена, мов розруйноване дроздове гніздо (І. Франко);
Хівря без корсета, .. білоголова, з покудовченим волоссям, без хустки, з ясними очима (Грицько Григоренко).
Словник української мови (СУМ-20)