покудовчений
ПОКУДО́ВЧЕНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до покудо́вчити;
// У знач. прикм.
Його борода, видко, давно не бачила гребеня ані ножиць і стриміла покудовчена, мов розруйноване дроздове гніздо (Фр., І, 1955, 275);
Хівря без корсета, .. білоголова, з покудовченим волоссям, без хустки, з ясними очима (Григ., Вибр., 1959, 97).
Словник української мови (СУМ-11)