покутувати
ПОКУ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., що.
1. Відбувати покарання за вчинений злочин, провину і т. ін.
Чого ж він [Тихович] мусить покутувати за чужі гріхи! (М. Коцюбинський);
Радні поглянули один на одного та й крадьки заохочували себе, щоби котрий сказав: “Не наша провина й не ми маємо покутувати” (Л. Мартович).
2. іст. Відбувати покуту (у 3 знач.).
Словник української мови (СУМ-20)