покійний
ПОКІ́ЙНИЙ, а, е.
1. Який помер, померлий.
Від матері покійної се чула: Як виростеш, то будеш вільна, доню (Леся Українка);
[Шумейко:] Ми з твоїм покійним дідом Андрієм товаришували колись років з тридцять (І. Микитенко);
// у знач. ім. покі́йний, ного, ч.; покі́йна, ної, ж. Померла людина; небіжчик, небіжчиця.
Трохи не опівночі знарядили покійну й положили на столі (Панас Мирний);
Ухвалила громада наша прийняти уділ у тому похороні депутацією й вінком на могилу покійного (М. Коцюбинський).
2. рідко. Спокійний.
Зовсім вона себе чує і покійною, і щасливою (Панас Мирний);
І спів пташок, і зелень сада: Життя покійне та легке... (П. Грабовський);
// Зручний (про предмети).
Словник української мови (СУМ-20)