покійник
ПОКІ́ЙНИК, а, ч.
Померла людина; небіжчик.
Жінки покійника обмили, Нове обрання наложили, Запхнули за щоку п'ятак (І. Котляревський);
В хаті світло палає круг покійника, і миру повно, і два попи парастас правлять (І. Франко);
Він перехрестився і тричі поцілував покійника в лоб (С. Воскрекасенко);
// Уживається для вказівки, що той, про кого говорять, тепер уже не живе.
– Покійник мене благав, щоб я Марти доглядала, я й додержу свого (Марко Вовчок);
Її ж батько, покійник, царство йому небесне, Павло, на руках носив день і ніч (Ю. Бедзик).
Словник української мови (СУМ-20)